Юрій Шаповал: «Сподіваюся, що ми здолаємо всі труднощі»

Сергій Махун, «Дзеркало тижня. Україна»

15 лютого 2013

Указом президента України №1 від 2 січня 2013 р. дано старт реалізації широкомасштабного проекту — видання протягом 2013—2020 рр. Великої української енциклопедії. Реалізуватиме його за активної участі НАН України та Держкомтелерадіо Державне підприємство «Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана». Цю структуру, яка нині перебуває в стадії реорганізації, очолив відомий історик і політолог — доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал. Протягом останнього місяця в Мережі з’явилося чимало коментарів, здебільшого негативного характеру. Щоб прояснити ситуацію й отримати інформацію з перших рук, а не користуватися домислами й припущеннями, ми й попросили Юрія Івановича розповісти про перспективи та проблеми проекту.

В інтернет-спільноті здійнялася справжня хвиля емоцій з приводу указу президента. І відразу ж посипалися стріли. Кажуть, що видання друкованої версії енциклопедії без електронної є не те що кроком назад, а навіть подорожжю в кам’яний вік. Наголошується, що два роки тому припинила випуск друкованої версії знаменита Британніка, а криза у видавничій сфері в Україні неминуче призведе до того, що багатотомні енциклопедії виявляться недоступними для широких мас. Які завдання перед вами поставлено і наскільки мають рацію критики?

По-перше, хочу відреагувати на занадто вже поспішні коментарі. Про доброзичливі не говоритиму, а про інші скажу. Цілком очевидно, що це були спроби «знавців» (схоже, «видатних енциклопедистів») дискредитувати весь проект на тій підставі, що указ підписав Віктор Янукович. Чомусь вони це сприйняли як певний політичний проект. Насправді ми створюватимемо енциклопедію з ініціативи та під егідою НАН України. В академічних колах ідея ця визрівала давно й довго. Але президент НАНУ Борис Патон надав їй якісно нового імпульсу. Звичайно, політики й політиків не уникнеш. Але завдання політиків — допомагати. Указ президента й покликаний допомогти в реалізації проекту. По-друге, чому й на якій підставі люди, котрі критикують нас, вирішили, що буде лише паперова версія, якою, як висловився один емоційний професор, можна лишень розтоплювати каміни чи грубки? Не можу відповісти на це запитання. Ми готуватимемо насамперед електронну версію енциклопедії. Що тут суперечить світовим трендам? І по-третє. За даними Книжкової палати, в Україні з 2004-го по 2008 рік було видано 569 енциклопедичних видань загальним накладом 3 млн примірників. На жодне із цих видань не було такої бурхливої жовчної реакції! Але річ навіть не в цьому, а в тому, де згадані видання можна знайти в електронному вигляді? Тому, крім роботи над великим проектом, ми обов’язково зберемо видання, що з’явилися під егідою Видавництва імені М. П. Бажана, і запропонуємо їх людям у Мережі на нашому сайті, який невдовзі буде відкрито.

Чимало політологів та істориків говорять, що при створенні енциклопедії виникатимуть проблеми ідеологічного характеру. Чи не розберуть автори статей по «своїх квартирах» ідейно близьких їм фігурантів? Як буде відображено складні контроверсійні періоди історії? Хто, наприклад, писатиме про Волинську трагедію (польсько-українське збройне протистояння), від часу якої цього року минає 70 років? Ми знаємо про точку зору Польщі в цьому питанні. У нас, в Україні, як і раніше, доволі невиразна позиція про трагедію 1943 року. Якщо говорити про гуманітарний блок, то, мабуть, фахівці відповідатимуть за конкретні історичні періоди. Але як їхні політичні погляди співвідноситимуться із безсторонньою оцінкою подій, властивою енциклопедичним виданням?

Ми готуємо проект універсальної енциклопедії. Хоч як дивно, але ваше запитання віддзеркалює ситуацію, яку я переживав уже не раз, даючи інтерв’ю або десь виступаючи… Усі насамперед цікавляться гуманітарним блоком. Але енциклопедія універсальна, вона за визначенням відображає всі сфери людського знання. Енциклопедія, у принципі, не місце для полеміки. Ми постараємося зробити так, щоб та ж таки Волинська трагедія 1943 року висвітлювалася не на догоду якійсь одній стороні. Має бути викладено знання з обох: і те, що напрацьовано з цієї проблеми в Польщі (чому польська сторона не приймає нашої позиції, називаючи події на Волині геноцидом польського населення), і позицію української сторони, яка, аналізуючи ситуацію на Волині в роки Другої світової, апелює до минулого, до історичного коріння трагедії. При цьому зовсім не ідеалізуючи ОУН і УПА. Але треба бачити й інший бік: звірства відбувалися з обох сторін. Ці погляди в конкретній статті буде представлено. Хочу підкреслити: ми не перебуваємо під «омофором» якоїсь політичної партії чи доктрини й відкриті для співпраці з усіма, хто захоче посприяти реалізації престижного й іміджевого для держави проекту.

Кажуть, що є Вікіпедія й навіщо нам енциклопедія? Але й Вікіпедія спірний продукт, бо відстежувати точність викладу фактів, неупередженість авторів та редакторів складно. Я вже мовчу про помилки, і не тільки філологічні, а й про численні історичні ляпи… З іншого боку, з’явилася інформація, що ви починаєте співпрацювати з українською Вікіпедією. Як це відбуватиметься?

У Вікіпедії знання накопичуються спонтанно. У нас підхід інший. Він, на відміну від Вікіпедії, буде більш структурованим, системним, у повному значенні науковим. Ми хочемо представити весь проект до деталей, а вже потім його реалізувати. Зокрема, працюємо над словником (із наголосом на першому складі), в якому буде систематизація знань, наші уявлення про людське знання, перелік статей, які буде написано. У Вікіпедії статті авторизовано своєрідно. Вам треба знайти (це не так важко), хто робить виправлення в статті, редагує її. Крім того, у Вікіпедії дуже багато статей, які стосуються гуманітарної сфери, персоналій. Вони якраз і вирізняються крайнім суб’єктивізмом. Якщо взяти Вікіпедії російську й українську, то можна побачити, як відрізняється погляд, скажімо, на Михайла Грушевського або Українську Центральну Раду.

Не кажучи про Шухевича, Бандеру…

Не говоритиму про одіозні фігури. У нас статті, на відміну від Вікіпедії, будуть авторизовані класичним способом. Якщо ви пишете, припустимо, про якогось монарха або про знамениту битву, матеріал буде підписано. Ми замовлятимемо цю статтю, всі точно знатимуть, що її написав фахівець, професіонал. Так, ми справді вже розпочали переговори з представниками української Вікіпедії. І хочемо взяти все найкраще, що в ній є. Це «»швидка«» енциклопедія, чим вона й зручна для людей; ми не конкуруватимемо (як не конкурують, скажімо, Американніка й Вікіпедія), бо в нас інше завдання й все-таки трохи інший жанр. Але напрацюваннями української Вікіпедії, з дозволу її творців, ми скористаємося. Як відомо, й вони користуються багатьма напрацюваннями, скажімо моїми. Мені розповідали, що багато моїх статей там задіяно. І дуже добре, я не заперечую. Але гадаю, що тут має бути як обмін досвідом використання технологій, так і обмін ресурсами. Ми пропонуємо якнайтіснішу співпрацю. Схоже, є обопільне розуміння користі від такої співпраці.

Юрію Івановичу, у вас уже є досвід створення Політичної енциклопедії. Це був складний проект, що тривав чотири роки. Тобто у вас під рукою напрацювання щодо структурування великого, наукоємного видання. Цей факт, очевидно, відіграв чималу роль при призначенні?

— Про мотиви призначення не говоритиму, зазначу лише, що такі поняття, як солідарність і взаємопідтримка, все ще не втратили значення… Що ж стосується Політичної енциклопедії, то вона готувалася не дуже великими силами. У нас в академічному Інституті етнонаціональних і політичних досліджень не було технологічних можливостей. Але ця робота багато чого мене навчила особисто. Тепер я твердо переконаний, що ми повинні створити інтелектуальний каркас, позначити контент майбутнього проекту. Потім наші пропозиції відредагує й доповнить створена Президією НАН України спеціальна робоча група. Нині ми в дуже тісному контакті з Академією наук та з її Президією, з керівництвом деяких (поки що небагатьох) академічних інститутів. Створюємо модель, концепцію, триває пошук. Ми повинні уявляти видання від А до Я. Створимо електронну версію й викладемо її на сайті для обговорення, критики й доповнень тих, хто справді хоче допомогти, а не вистьобується «з енциклопедичного приводу», щоб показати себе, коханого. З електронної версії виникне книжкова під назвою «Велика українська енциклопедія. Концепція. Структура. Контент», яку буде надруковано до кінця цього року «в образі» майбутньої книжкової версії. Але це й буде єдиний поки що книжковий том. Далі буде написання статей і підготовка електронної версії, з якої й народиться версія паперова.

Відомо, що Британніка — одна з найзнаменитіших енциклопедій у світі. У її підготовці брали участь 4 тис. авторів і редакторів. Зрозуміло, що такого «ефекту присутності» й результату досягти складно. Століттями напрацьовувалися традиції, серед авторів Британніки найвідоміші вчені, політики. Звернімося до кадрового питання й проблем із будинком на вулиці Богдана Хмельницького, 51а (про який є згадка в указі президента). Про це писали чимало: будинок перебуває в жалюгідному стані. Потрібен також чималий штат співробітників, відповідальних за різні галузі знання. Чи отримали ви підтвердження держфінансування?

Крім Британніки є ще Американніка, Брокгауз, Лярусс. Якщо говорити про Британніку, то її останнє паперове видання складається з 32 томів, там понад 65 тис. статей, 24 тис. карт, фото, ілюстрацій, ну й велика вартість… Звісно, ми намагатимемося залучати до співробітництва і наших авторитетних учених, і зарубіжних. Подивимося, що вийде. Адже ви знаєте, що традиції закладають люди, закони й енциклопедії також люди пишуть… Після опублікування указу президента ми працюємо над створенням Державної наукової установи «Велика українська енциклопедія», котра, як ви зазначили, реалізуватиме, втілюватиме в життя енциклопедичний проект. У структурі буде великий блок технічних наук; створимо блок природничих наук і, нарешті, соціогуманітарних наук. Зрозуміло, у цих підрозділах працюватимуть фахівці з відповідних галузей знань. Украй потрібен великий блок, умовно, «системних комунікацій». Він забезпечуватиме електронну версію й існування електронного ресурсу. Поки що все це створюємо в жахливих умовах у Києві в будинку на вулиці Богдана Хмельницького, 51а, який з 1958 року уряд УРСР своїм рішенням передав повністю під Українську радянську енциклопедію (УРЕ). Нині він занепав, перебуває в захаращеному, жахливому стані, не опалюється й поступово руйнується. Ніхто ним в останні 25 років серйозно не опікувався. Крім того, у будинку розміщуються як мінімум три структури, які були туди «заведені» на правах оренди (дві у вигляді журналів, а третя незрозуміло у вигляді чого). Четвертий поверх за Черновецького продали у приватну власність, до того ж частину площі викуплено під магазин «Бомонд». Коли припинилося держфінансування, той невеликий колектив, що залишився від УРЕ, почав жити з доходів, які ще давали змогу триматися на плаву. Переважно за рахунок видання української класики, словників, так званих галузевих енциклопедичних видань. Це уможливлювало виживання вузького кола «енциклопедистів». Наслідком безініціативності й до певної міри безвідповідальності керівництва стало те, що фахівці розбіглися. Бібліотека, що залишилася від УРЕ, міститься в сирому холодному приміщенні. Чималі наклади книжок, що лежать мертвим капіталом у неосвітленому й прогнилому напівпідвалі, вже загинули або гинуть. Наприклад, довідник «Вулиці Києва», 1-й том Енциклопедії мистецтв України, Юридична енциклопедія в шести томах, 3-й том Української літературної енциклопедії… Люди могли користуватися цими виданнями, їх можна було просто (належно оформивши) подарувати школам, вишам, бібліотекам. А тепер значна їх частина вже ні на що не годиться. Отакий енциклопедичний бомонд…

— Виникає запитання: а хтось із меценатів або вітчизняних олігархів уже взяв посильну участь у проекті?

— Поки що ми до олігархів не зверталися. Але, гадаю, все попереду. Я прихильник теорії «крок за кроком». Ми маємо з чогось починати, робити маленькі кроки, але конкретні. Працюємо в дуже тісному контакті з НАН України та Держкомтелерадіо України. Наша структура в стадії реорганізації. Чекаємо постанови Кабінету міністрів України щодо нас. Тоді буде видно, яке матеріальне забезпечення держава реально надасть. Стартуємо невеликим колективом ентузіастів. Я дуже вдячний насамперед цим людям і всім, хто нам допомагає. Сподіваюся, що ми здолаємо всі труднощі.

«Дзеркало тижня. Україна»

Юрій Шаповал: «Сподіваюся, що ми здолаємо всі труднощі»